Біла кужіль пряде невагомий шлейф
Мерехтливих сніжинок.
Як гарно! І дивно!
Крихітні, вони, торкаючись долоні,
Зігрівають своєю ледь чутною ніжністю.
І сповіщають про наближення казкового свята.
Усе оживає у первісно білому сяйві.
Оновлюється, дарма, що зима.
І найбільше, що хочеться тепер, —
Тішитися, бодай найменшими втіхами!
А ще творити. Невагомо, але торкаючись,
Обов’язково торкаючись кожного з вас,
Даруючи радість і відчуття оновлення…
З Новим роком!