Ні, не забуті ваші імена!..

22 вересня офіційно оголошено Днем партизанської слави. Це свято – людей сильних духом і з чистою совістю, котрі не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом.

Відзначення цієї дати є державним визнанням неоціненного внеску народних месників у велику Перемогу над фашизмом, відновленням історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольні боротьбі проти гітлерівської навали.

Щоб згадати імена та вшанувати пам'ять тих, хто боровся і загинув, виборюючи перемогу у роки Великої Вітчизняної війни, зібралися учні нашої школи у актовій залі. Адже на сьогодні заплановано зустріч із жителькою села Тритузне, вдовою партизана, Побийвовк Катериною Іванівною.

Давно проминули буремні роки війни, але залишилися ще свідки тих подій, їх рани ніколи не загояться, а спогади будуть жити вічно.

Приємно, що Катерина Іванівна відгукнулася на наше запрошення, адже хто, як не вона, зможе донести до молодого покоління почуття безмежної любові до Батьківщини, хоробрості та героїзму.

Ще будучи шістнадцятирічним юнаком, чоловік Катерини Іванівни, Побийвовк Микола Антипович, потрапив до числа тих, кого, як худобу, вивозили ешелонами до Німеччини. По дорозі йому вдалося втекти. Так опинився у Білорусії. Місцеві жителі підтримували зв'язок із партизанами. І юнак скоро опинився загоні імені Суворова. Микола Побийвовк був розвідником, часто діставав цінні дані про базування фашистської техніки.

У 44-му наш воїн-партизан вже у складі Радянської Армії дійшов до Ельби. Там отримав тяжке поранення, але підлікувавшись у шпиталі, перемогу зустрів  аж у Берліні. Груди М.Побийвовка прикрасила медаль «За перемогу над Німеччиною», а у 1973 році ще одна нагорода знайшла свого героя «Партизан Білорусії».

Для тритузнян ім’я Миколи Антиповича стало символом мужності та героїзму і не важливо, що боровся він десь там, у Білорусії, але для земляків він – людина-легенда.

Спогади Катерини Іванівни про свого чоловіка є неоціненним скарбом для молоді. Кожен епізод, кожна деталь – це ніби часточка калейдоскопу подій ВВв, яка яскраво доповнює розповідь і утримує увагу слухачів. Звідки ще ми можемо почерпнути ці знання про минуле, досвід поколінь, які нам перейшли у спадок. Ніщо так довго не тримається у світі, як людська пам'ять.

Тремтячими руками Катерина Іванівна тримає світлину чоловіка. Не важко здогадатись, які емоції в душі цієї жінки викликають події минулого. Почуття глибокої шани і безмежної вдячності переповнюють душі слухачів. Де знайти потрібних слів, щоб передати їх і зайвий раз не ранити душу людини, яка пройшла через страждання, які нам зараз важко осягнути розумом.

«22 вересня, - говорить Катерина Іванівна, - це особливий для мене день. Я завжди печу святковий пиріг до чаю і переглядаю старі фото». Тож хай і для нас цей день стане особливим, а героїчні подвиги партизанів – прикладом для наслідування.

…Уже давно скінчилася війна,

Та ще ятряться спогади, як рани.

Ваш не померкне подвиг, партизани,

І не забуті ваші імена!...

КУТОВА О.А.