Проводжаючи у доросле життя…

Сьогодні пролунав останній дзвоник у Тритузнянському НВК. Знову школа випускає зі своїх обіймів у доросле життя своїх вихованців. Ця мить розлуки завжди пам’ятна і тривожна. Як пташенята із рідного гнізда вирушають у свій перший самостійний політ, так і наші випускники, переступаючи востаннє шкільний поріг, роблять крок у майбуття.

Ось вона, ця мить… Лунає останній дзвоник. Маленька Полінка калатає його у своїх руках. Мабуть, її серденько тепер тріпочеться ще частіше, ніж дзвоник. Урочиста хвилина, коло пошани на шкільному подвір’ї. Онацко Володимир ніжно і з турботою зсаджує зі свого міцного плеча першокласницю і ставить поруч із вчителькою.

Навіть не ймуть віри випускники, що колись і вони стояли на тому місці, де сьогодні виструнчились першачки. Тепер вони у центрі площі, всі погляди присутніх спрямовані на них – гарних, юних, окрилених і трохи збентежених.

Сьогодні випускає у доросле життя своїх вихованців Шурко Віра Іванівна. Ще у п’ятому класі взяла вона їх під свою опіку і з материнською турботою і ніжністю провела аж до одинадцятого класу. І тепер вона, наче голубка, зупиняючи погляд то одному, то на іншому, хвилюється, щоб усе було добре, підтримує схвильованим поглядом і посмішкою кожного із них.

Дякує батькам і Вірі Іванівні за таких хороших дітей перша вчителька випускників – Пилипенко Вікторія Вікторівна. Вона вела за рученята цих  юних леді та джентльменів до першого класу. Всю свою майстерність і творчу душу вклала у них, щоб тепер милуватися плодами своєї праці і, стримуючи сльози, бажати їм щасливої дороги і давати материнське напутнє слово.

Щороку нам, вчителям, тяжко розлучатися зі своїми вихованцями. Вклали у них часточку своєї душі, доклали максимум зусиль, щоб кожен із них відчув за своєю спиною крила. Наше покликання – знайти ту ниточку, яка допоможе відшукати дорогу до дитячого серця. Тільки так, у тісній співпраці, можна розвивати особистість, яка зможе зайняти своє місце у суспільстві і гордо розправити крила, які міцно триматимуть у житті.

Дивишся зараз на випускників зі щемом у серці. Хвилюєшся за те, чи зможе хтось заповнити порожнечу, яка виникне після розлуки з ними. Ніби часточка тебе відлітає разом із ними. Хоча знаєш, точно знаєш, що прийдуть до тебе у клас нові діти і у твоєму  серці вистачить місця і для них. Вистачить тепла, ніжності, турботи на кожну дитину, яка своїми оченятами зазиратиме прямо тобі у душу.

Дорогі наші випускники! Може дещо банально звучить це звертання, але ви нам  дійсно дорогі, бо ви – наші діти. Нехай стелиться вам широка дорога і буде вона світлою і второваною. Нехай вашими вірними супутниками стануть щастя і благополуччя. Щоб той шлях, який ви оберете, був правильним і єдино можливим для вас, а сумніви та тривоги не збивали вас із нього. Нехай символічною стане та мить, коли сьогодні ваші батьки, створивши струмок із рушників, провели  вас під ними. Хай вони будуть оберегами у майбутньому дорослому житті.

 Пам’ятайте, з вами наші надії, сподівання і батьківська любов. Не зрадьте їм. Ми віримо у вас і впевнені, що все обов’язково буде добре!

Бажаєм, щоб збулися ваші мрії

І всі найпотаємніші надії,

І щоб завжди, куди б ви не дістались,

До рідного порогу повертались!

Не забувайте у житті ніколи

Своїх учителів, своєї школи,

Товаришів і односельців поважайте,

Молодших і слабких не ображайте.

Пильнуйте дружбу, бережіть кохання,

На майбутнє плекайте сподівання,

Ніколи не згубіть на чужині

Своєї мови звуки чарівні.

Повинні ви постійно пам’ятати,

Що вас в селі чекають батько й мати.

Де б не блукали ви незнаними світами –

Любов батьківська завжди буде з вами.

І наостанок хочу вам сказати:

Ми будемо вас завжди пам’ятати.

Ділами вашими пишатись будем ми,

То ж будьте, діти, справжніми людьми!

                            учитель Тритузнянського НВК

Кутова О.А.