Зі школою прощання час!..

Село живе, коли не сплять лелеки,

Із виріїв вертаються далеких,

Приносять діток до домівок тихих,

Нас захищають і відводять лихо.

Село живе, коли сміються діти,

Коли у травах пломеніють квіти,

Коли пшениця заквітчає поле,

Коли живе, працює рідна школа.

Цими прекрасними рядками розпочалося свято Останнього дзвоника - 2015. Ось і настала пора прощання з рідною школою одинадцятикласників. Це свято –  день спогадів про шкільний веселий безтурботний час. Як не прикро, але прощатися зі школою, яка за стільки років стала другою домівкою, все ж прийдеться випускникам. Їх вітала перша вчителька – Черевата Любов Дмитрівна, класні керівники – Кутова О.А., Панченко О.В., а також гості свята. Звернулася із привітанням і колишня вихователька дитячого садочка – Терентьєва В.П., бо саме вона стала для них першою мамою у стінах нашої школи і саме її старанням завдячуємо ми, що мали  таких талановитих  та всебічно розвинених діток.

По черзі зі словами щирого захвату та дружби зверталися до випускників і вихованці дитячого садочка – майбутні першачки, які висловили своє сподівання на те, що й самі колись виростуть такими великими і будуть такими ж вченими. Піснею порадували усіх присутніх першокласники та випускники 4-го класу. Вітали  прапорцями та словами напуття  також випускники 9 класу.

Родзинкою свята став флешмоб у виконанні випускників. Веселий  танок ввів  у приємне відчуття ритму і пританцьовували всі, навіть малеча підтримувала виступаючих на  танцмайданчику.

Потім звучали слова вдячності від одинадцятикласників. Вони дякували рідній школі, вчителям, техпрацівникам, кухарям, кожному, хто доклав часточку своєї праці, щоб їхнє перебування у школі було комфортним і безтурботним. Символом вдячності і любові були букети квітів від випускників.

Батьки обсипали зерном своїх дітей, примовляючи напуття для майбутнього дорослого життя:  А життя – не стежина у полі,

    А життя – це дороги тернисті не раз,

    А життя – це не сміх і не жарти…

    Та не бійтесь нічого, у добрий вам час!

Щемливо-ніжним був вальс випускників зі своїми батьками. Не в однієї дівчинки-випускниці тремтіли сльозинки радості і вдячності на віях, коли вони притискали до своїх сердець руки найдорожчих для них людей – мами чи тата. За давньою українською традицією випускали батьки дітей зі школи, утворивши коридор із вишитих рушників, нехай оберігають їх у дорослому житті від усякого лиха і стеляться, вказуючи дорогу у майбуття.

Щасти вам, наші діточки! Нехай ніякі негаразди не затьмарять вашого небосхилу. Але пам’ятайте, ви ковалі власного щастя, власної долі. Тож хай вам Бог допомагає, а ми будемо пам’ятати вас завжди!